НЕНАДО́ВГО, присл. На короткий, нетривалий час, на невеликий строк. Ненадовго зійшлися ми, Серденько, з тобою; Ненадовго скохалися, Як риба з водою (Щог., Поезії, 1958, 64); Прощайте, любі друзі, ненадовго — Ми стрінемось в найближчих днях (Шпак, Вибр., 1952, 14); // Протягом короткого, нетривалого часу. Інколи ночами таки й справді горіло десь. Щоправда, зрідка й ненадовго — спалахне та й погасне скоро (Головко, II, 1957, 362); Ненадовго зазнала дівка щастя, бо не більше як місяць відвідував Олексій (Л. Янов., І, 1959, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 341.