НЕНА́ВИСНИК, а, ч.

1. кого, чого і без додатка. Людина, яка ненавидить кого-, що-небудь. Григорій Петрович ще захопив старих порядків на службі: старший був у них великий хапун, а ще більший ненависник волі (Мирний, III, 1954, 186); В образах куркуля Власа Волоса, його синів Артема і Левка автор [П. Панч] показав ненависників трудящих, хижих ворогів Радянської влади (Іст. укр. літ., II, 1956, 450).

2. рідко. Той, кого ненавидить хто-небудь. На порозі кімнати вона обернула до нього гнівне обличчя і півголосом кинула: — У, ненависник!.. (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 518).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 341.