НЕМИГА́ЮЧИЙ, а, е.

1. Який не міняє свого виразу (про око, погляд); застиглий, нерухомий. Михайлина немигаючим поглядом дивиться на блідо-рожевий вогник лампи (Збан., Між.. людьми, 1955, 168); Бармаш лежить на спині й дивиться в далеке, байдуже небо немигаючими підпухлими очима (Коз., Серце матері, 1947, 61).

2. Який не коливається, не блимає під час горіння (про вогонь, світло). Крізь сивий цигарковий дим погляди юнаків горіли далекими немигаючими вогнями (Гончар, Земля.., 1947, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 335.