НЕЛЮДИ́М, а, ч. Той, хто уникає спілкування з людьми, любить самітність; відлюдник. — Другим бог і квартиранта пошле такого як слід, — одказав Рубець. — А в мене нелюдим якийсь: все сидить у своїй хаті (Мирний, III, 1954, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 332.