НЕКВАПНИ́Й, а́, е́. Те саме, що неквапли́вий. Ішов [Кукулик] з Печерська неквапний, могутньоплечий, мов староруський князь (Загреб., День.., 1964, 44); — Що ж, дівчатка, пішли і ми на покоси, робота не стоїть, — тихо сказала Соломія і рушила неквапною ходою (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 55); Григорій прислухається до неквапних розмов (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 528).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 327.