НЕЗМО́ГА, присудк. сл. Неможливо, не можна; нема сил. Голоси мішаються. — Незмога нам терпіти! Праці! Хліба нам! (Фр., XIII, 1954, 311); Іноки виносили стільки скорботи й печалі, що людськими устами навіть і висловити незмога (Загреб., Диво, 1968, 376).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 320.