НЕЗДА́РА, и, ч. і ж., розм. Людина, яка не має таланту, здібностей до чого-небудь. Не розуміючи того, що це втома і що ця втома ослабила пам’ять, він нарікав на себе, обзивав себе тупицею, нездарою (Тют., Вир, 1964, 52); Діжа відразу зрозумів: Кошарний нездара, випадкова людина в мистецтві, безталанна й примітивна (Загреб., День.., 1964, 332); // Неповоротка, незграбна людина. Стояв [Петро] такий високий, кривий нездара, крутив головою на всі боки та й щось мимрив під носом (Март., Тв., 1954, 250); // Уживається як лайливе слово. — Ах ти, драбе якийсь, непотрібе, нездаро (Фр., І, 1955, 245); Клара підвела очі на Вадима, і йому здалося, що нездарою вона назвала його (Руд., Остання шабля, 1959, 346).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 316.