НЕЗГЛИБИ́МИЙ, а, е. Який не має меж; якого важко або неможливо вичерпати; дуже великий, безмежний, безмірний; невичерпний. Пригадували [ми з Василем] собі безконечність просторів, Чорногори вершини і глухий шум одвічних незглибимих лісів гуцульських… (Хотк., II, 1966, 326); В дожовтневій літературі українській М. Коцюбинському належить одне з найпочесніших місць.. На таке місце заслужив він.. через незглибимий гуманізм глибокий (Тич., III, 1957, 353).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 314.