НЕЗВОРУ́ШНИЙ, а, е.

1. Якого не можна зрушити з місця. Страшно було від однієї думки про те, що.. запалені гноти диміли, в руках у незворушних воїнів, закутих у залізні лати (Загреб., Європа 45, 1959, 239).

2. Який не може бути порушений; абсолютний, цілковитий. Невважаючи на незворушний спокій.., Целя кілька разів вибухала сміхом (Фр., II, 1950, 309); Варку дратував незворушний і якийсь зухвалий спокій Момота (Кучер, Голод, 1961, 293).

3. Якого не можна похитнути; непохитний. Він увіходить, простуючи в царство грізного владики, Де незворушні серця, неподатні на людські благання (Зеров, Вибр., 1966, 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 313.