НЕЗВИЧА́ЙНО. Присл. до незвича́йний. Незвичайно вітер свище серед потоптаних могил (Уп., Вірші.., 1957, 14); Бійці заніміли, вражені: так незвичайно, моторошно, дико вирвалася та пісня серед цієї крові, вогню й загального напруження (Гончар, III, 1959, 147); Все на цій постаті свідчило про незвичайно скромний її спосіб життя (Фр., VI, 1951, 162); — Я вже сьогодні йому й руки не подала, — каже раз мати, — вирядивши Саєнка. — Незвичайно зробили… Саєнко — чоловік як слід (Мирний, І, 1949, 199); // у знач. присудк. сл. Не прийнято. Якби її воля, привчилася б і письма: так тогді-бо незвичайно було, щоб дівка та вміла читати (Кв.-Осн., II, 1956, 312); — Зміркуй лише сама: дізнатись можуть люди… Неслава, поговір — і що з тобою буде? Отак любитися — це ж незвичайно, гріх! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 245).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 312.