НЕЗАГНУ́ЗДАНИЙ, а, е.

1. Який не має вудил в роті (про коня). Хвацько, немовби справжній вершник, сидів Сашко на незагнузданому коні (Юхвід, Оля, 1959, 16).

2. перен. Якого не можна нічим стримати, приборкати. В хаті трапилось те, що завжди трапляється, коли в гості приходять незагнуздані ревнощі. В Любку полетів посуд (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 306.