НЕ́ДРУГ, а, ч.

1. Той, хто неприязно, недоброзичливо, вороже ставиться до кого-небудь. Іван поволі підвівся, не спускаючи погляду з свого давнього недруга (Кол., Терен.., 1959, 356); // чого. Той, хто вороже ставиться до чого-небудь, заперечує, не визнає його, дотримуючись протилежних поглядів. Недруги Радянської країни всіляко намагаються оббрехати зовнішню політику СРСР (Ком. Укр., 3, 1960, 23); — Єдине, що непокоїть мене, — мовив згодом Шульга, — щоб злі сили, всі недруги мирного життя не вчинили найстрашнішого злочину в історії… (Рибак, Час.., 1960, 230).

2. нар.-поет. Противник у воєнних діях; ворог. З тобою, Русь, не раз, не двічі В далекі й близькі грізні дні Дивились недругу у вічі, Не раз стояли поруч в січі, В революційному вогні (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 302.