НЕДОЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НЕДОЇ́СТИ, ї́м, їси́, док. 1. неперех. Погано харчуватися, систематично не наїдатися. От вона поневіряється із своїм старим в убогій хатині, недоїдає й недосипає (Н.-Лев., III, 1956, 345); Взимку Микулі з Вістою довелось дуже важко. Вони недоїдали, голодували (Скл., Святослав, 1959, 259).

◊ Недоїда́ти, недопива́ти див. недопива́ти; Недосипа́ти (недосипля́ти, недоспа́ти) [ноче́й], недоїда́ти (недої́сти) [шматка́ хлі́ба] — наполегливо працюючи, відмовляти собі у всьому. [Кіндрат Антонович:] Хіба то безсовісно, що я недосипав ночей, недоїдав шматка хліба та все працював, щоб себе і сім’ю свою зарятувати від злиднів? (Кроп., II, 1958, 282); Для кого ж я побиваюся? Хліба недоїдаю, ночей недосипляю?.. все ж для вас… для сім’ї (Мирний, І, 1954, 197); Чи варто було стільки років побиватися, недосипляти, недоїдати, щоб такого кінця діждати! (Л. Янов., І, 1959, 52); День і ніч Антон і Катерина не досипаючи та недоїдаючи, мов пекельні, товклися на своєму шматку поля (Чорн., Визвол. земля, 1959, 7).

2. тільки док., перех. і неперех. Не все поївши, залишитись неситим. Треба завжди пам’ятати, що в багатьох випадках, краще недоїсти, ніж переїсти (Кучер, Голод, 1961, 249).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 292.