НЕДОТЕ́ПНИЙ, а, е.

1. до чого, без додатка, з інфін. Нездатний зробити, виконати, здійснити і т. ін. що-небудь з належним умінням, як слід; невмілий. — Що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого недотепний? (Укр.. казки, легенди.., 1957, 101); Осел був чесний неборак… Одна біда — що недотепний вдався (Гл., Вибр., 1951, 67); // Уживається як лайливе слово. Тьху, недотепний дідуган! Не знать чого перелякався, Сховався здуру у бур’ян І тільки сорому набрався! (Гл., Вибр., 1951, 188).

2. Зробл., сказаний і т. ін. без належного вміння; невдалий. Недотепна імітація; // Позбавлений розумного змісту. Здебільшого йому траплялися недотепні, а часом і гидкі книжки (Гр., II, 1963, 329); // Позбавлений дотепності, влучності, витонченості думки. Мені аж сором, що Ви так гаряче приймаєте до серця мої недотепні листи, вони таки не варті того (Л. Укр., V, 1956, 135); — Хм, хм — хмикає той, замість відповіді на.. недотепний комплімент (Досв., Вибр., 1959, 255); Катерина може лише.. відповідати сміхом на недоречні, навіть недотепні жарти (Коп., Лейтенанти, 1947, 135).

3. Розумово обмежений; тупий, дурний. Як часом каже [Миша] про кого, що недотепний, дурнуватий, то каже, що "він математики ні в зуб не знає" (Л. Укр., V, 1956, 11); // Який виражає розумову обмеженість, тупість. Танюшкін зробив таке недотепне лице, що начальник охранки мимоволі розреготався (Бурл., Напередодні, 1956, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 301.