Про УКРЛІТ.ORG

недоріка

НЕДОРІ́КА, и, ч. і ж.

1. Людина з дефектом мови, що полягає у невмінні правильно й чітко вимовляти деякі звуки чи слова. Ой привезли до прийому Чуприни голити; Усе дрібні, усе малі, Все багатих діти. Той каліка недоріка, Той не вміє стати (Шевч., І, 1963, 229); // перен. Той, хто не вміє чітко, ясно висловлювати свої думки. — А ти той… бідовий. Їй-бо, це мені до душі. А то пришлють недоріку, зайде до сільради — не директор, а прохач. Хамаркає щось під носа (Збан., Малин. дзвін, 1958, 53).

2. перен., розм. Ні на що не здатна людина; нікчема. — Бога бійся, сину. Чи ти вже якась недоріка, що не можеш… дівчину знайти, та взявся од живого чоловіка жінку переманювати? (Іщук, Вербівчани, 1961, 116); // Уживається як презирлива, зневажлива назва кого-небудь. Дарма сподіванки свої Плекають недоріки. Ми утвердились на землі Не на роки, навіки! (Воскр., Цілком.., 1947, 38); — Проклинаю вас я, недоріки, Вашою не буду я вовіки! (Шпорта, Вибр., 1958, 493).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 297.

вгору