НЕДОКА́ЗАНИЙ, а, е. Висловлений не повністю, не до кінця. Хмельницький помітив, що й дружина його раптово знітилася, перервавши якесь недоказане до гості слово (Ле, Хмельницький, І, 1957, 18); Пізно ввечері Зимогорова приходить додому. В голові уривки розмов, недоказані речення, строкатий калейдоскоп облич (Донч., II, 1956, 256); Вуста були напіврозкриті, мов затрималося на них якесь незриме, недоказане слово (Дмит., Наречена, 1959, 153); // у знач. ім. недока́зане, ного, с. Те, що залишилось невисловленим. Іван Васильович уважно слухав Дмитра,.. намагаючись розібратись, що таїлось за недоказаним (Стельмах, На.. землі, 1949, 480).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 293.