НЕДОВІДО́МИЙ, а, е, розм. Який важко пояснити, зрозуміти; незрозумілий, підсвідомий. [Маруся:] А все ж якийсь невідомий смуток На серці ще зістався (Сам., II, 1958, 21); Дрімав Донець в легкім тумані, А я блукав над ним вночі В недовідомому жаданні, Немов чудес яких ждучи (Черн., Поезії, 1959, 201); // рідко. Невідомий. Може, недовідомий ворог, упереджений його [жандарма] криком, чатує вже на нього (Фр., II, 1950, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 289.