НЕГО́ЖЕ. Присл. до него́жий 1. Та, мабуть, кінь невдячний був, А то й дурненький, може, Бо на ласкаві ці слова Він одповів негоже (Сам., І, 1958, 235); // у знач. присудк. сл. Погано, неприємно. — Гей же за мною, кому тут [у пеклі] негоже! — крикнув [Русин] до грішників і з дрюком у руках скочив крізь діру в долішній поверх (Фр., II, 1950, 123); // у знач. присудк. сл. Не годиться, не слід, не личить. Ніхто не знав, що ще буде, а кожному видко було, що так, як воно ведеться, негоже (Мирний, III, 1954, 185); Негоже зневажливо говорити про хліб. Народ цього не любить (Вол., Дні.., 1958, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 278.