НЕВІ́ЛЬНИЦЯ, заст. НЕВО́ЛЬНИЦЯ, і, ж. Жін. до неві́льник, нево́льник. [Маруся:] Я мусила потуречитись, бо я ж невольниця, бо я ж куплена на базарі за гроші (Н.-Лев., II, 1956, 454); Везуть їх, невільниць, на ринок рабинь (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 125); Біля двох років.. її муж протримав на замку в Олеську молоду невільницю туркеню (Ле, Хмельницький, І, 1957, 171); [Русалка (пручаючись):] З якого часу тут русалки стали невільницями в озері? (Л. Укр., III, 1952, 192); Чому я така нещасна? Чому я така невольниця у твого тата? (Круш., Буденний хліб.., 1960, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 265.