НЕВІ́ЛЬНИК, заст. НЕВО́ЛЬНИК, а, ч.

1. Те саме, що раб. Ходить [віла] скрізь по вулицях, майданах, де стоять невільники на продаж, та шукає свого побратима (Л. Укр., І, 1951, 390); Петро положив йому гаман грошей за пазуху на викуп невольника з неволі (П. Куліш, Вибр., 1969, 196); На цьому судні везли негрів-невільників (Видатні вітч. географи.., 1954, 61).

2. Той, кого взяли в полон або насильно поневолили. — Хто там у вагоні? — обережно запитує Панько.. — Невільники… Женуть до Німеччини… (Ю. Янов., І, 1954, 184); Багато невільників втікало ще по дорозі.., як тільки ешелони заходили в лісисті місця України (Логв., Давні рани, 1961, 94); // заст. Ув’язнений, арештант. Він сам порядкував переселенням до цих комірок і одразу зажив поваги серед невільників (Досв., Вибр., 1959, 175); Невольник кайданами дзвоне Та куряву шляхом зрива (Граб., І, 1959, 306); * У порівн. Тоскно, мов невільник із тюрми, дивлюся в сіру каламуть (Речм., Твій побратим, 1962, 199).

3. Людина, яка перебуває під владою кого-, чого-небудь, позбавлена свободи. Князі та їх бояри силуються ослабити і розірвати громадські вільні порядки по селах, щоб опісля роз’єднаних і розрізнених людей тим легше повернути в невольників і слуг (Фр., VI, 1951, 36); — Скрізь треба платити й мастити, щоб не бачити своїх дітей невільниками в багацьких та панських маєтках (Козл., Ю. Крук, 1957, 345); * У порівн. Гість — як невільник, де посадять, там і сидить (Укр.. присл.., 1955, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 265.