НЕВІ́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Залежний від кого-небудь, гноблений, поневолюваний кимось; позбавлений волі, свободи. Життя йшло, а було в житті тому і кайданів, і голоду, і холоду, і всього, що мусить зазнати співак невільного народу (Коцюб., І, 1955, 175); Малим невільним хлоп’ям, "козачком" вивіз його [Тараса] пан (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 181); // у знач. ім. неві́льний, ного, ч. Той, хто позбавлений волі, свободи.Є ще в світі людожерство і в колоніях раби… Глянь, невільний: в нас братерство, — тож і в себе так зроби! (Тич., Комунізму далі.., 1961, 22).

2. У якого немає можливості, умов для здійснення чого-небудь. Глухо скрізь, холодно, темно; Смерть повіває могильна… Щастя я прагнув даремно: Ти його дати невільна (Граб., І, 1959, 358); Невільна вона розпоряджатися собою як завгодно. Крім власних бажань, є ще й почуття обов’язку… (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 10).

3. Який здійснюється незалежно від чиєї-небудь волі і свідомості; мимовільний. Замовк, нарешті, той, що сміявся. Востаннє оглядається на свої невільні діяння… (Довж., Зач. Десна, 1957, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 265.