НЕВІДСТУ́ПНИЙ, а, е. Завзятий, упертий у досягненні чого-небудь; наполегливий, настійливий. Вночі і вдень скрипить стара верба, При ній не раз точилась боротьба і падали прострелені у груди Якісь уперті, невідступні люди (Воронько, Коли я.., 1962, 66); Усі йшли.. за мовчазним сталеваром Чубенком, командиром червоного полку, завзятим, невідступним і непосидючим (Ю. Янов., І, 1954, 283); // Якого важко позбутися. [О р:] Чи й тут невідступне горе Віднайде мене й поборе..! (Фр., XIII, 1954, 363); Гелена Бачинська невідступною тінню ходила за П’єнтаком, так само заклопотана, як і він (Жур., До них іде.., 1952, 79); // Який постійно перебуває разом з ким-небудь; нерозлучний. Тієї самої днини опівдні зустрів Андрійко пані старостиху, яка вийшла на майдан з Мариною, Сташком та двома невідступними татарами (Оп., Іду.., 1958, 491); // Який діє або здійснюється безперервно, не припиняючись. День минув у невідступному чеканні нападу білої сили (Ю. Янов., II, 1958, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 264.