НЕВЧЕ́НИЙ, НЕУЧЕ́НИЙ, а, е. Який не вчився, не одержав освіти, неграмотний чи малограмотний. Кричать [дяки] на усю хату. А опрочі [інші], неучені, сидять та слухають (Кв.-Осн., II, 1956, 484); От простий, невчений чоловік, з доморощеним розумом, а як він міркує! Не один би письменний та друкований позавидував би! (Коцюб., І, 1955, 466); — Молодець-таки ти, Артеме. Дарма, що невчений і молодший за нього. А правдива твоя-таки мова (Головко, II, 1957, 422); // у знач. ім. невче́ний, ного, ч. Той, хто не вчився. Вченому світ, а невченому тьма (Укр.. присл.., 1955, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 274.