НЕВСИПУ́ЧЕ. Присл. до невсипу́чий. Правда, що й сама вона невсипуче працює (Мирний, IV, 1955, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 272.