НЕВПИ́ННИЙ, НЕУПИ́ННИЙ, а, е.

1. Який триває або здійснюється постійно, не послаблюючись, з однаковою силою. Мертва мовчанка стояла в зборі, — тільки огонь тріщав та лунало невпинне цюкання сокир (Фр., VI, 1951, 114); Організацію бою він завжди сприймав як процес невпинної творчості (Гончар, III, 1959, 52); Принципи ленінської національної політики стали основою.. нашого неупинного руху до комунізму (Рад. літ-во, 1, 1966, 53); // Який не проходить (про біль, кашель і т. ін.); постійний. Не треба всіх тих згуків, що нагадують життя, хай буде тиша і невпинний, щемлячий біль одинокого безнадійного серця (Коцюб., І, 1955, 331); // Який не припиняється, не перестає; безперервний. Починалась весна, бездоріжжя, скрізь розмило шляхи, ішли невпинні дощі (Скл., Легенд. начдив, 1957, 64).

2. Якого не можна стримати, зупинити; нестримний. Серед того невпинного людського плаву геть одсторонь собі походжали наїжджі пани невеличкими гуртами (Мирний, III, 1954, 258); Червоні війська все йшли і йшли невпинним, могутнім походом визволення (Цюпа, Назустріч.., 1958, 121).

3. Дуже швидкий, рухливий. Удосвіта Кондров швиденько вийшов, Того нового воєводу кинув, Сів на коня невпинного, прудкого Та й полинув (Крим., Вибр., 1965, 183); Весна навколо гомінка! Спішать малята за городи Гатити, стримувати води, А потім в гай біжать, невпинні, Шукати гнізда голубині (Шпак, Вибр., 1952, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 270.