НЕВМІ́Ч, присудк. сл., діал. Не під силу; несила. Більше невміч Було хлопцям мовчать. І відразу Злинув гул голосів молодих… (Бичко, Вогнище, 1959, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 269.