НЕВИРА́ЗНО. Присл. до невира́зний. На кінці [листа] стояв невиразно начерканий початок прізвища (Л. Укр., III, 1952, 583); Біля воріт невиразно чорніла постать Сергія (Тют., Вир, 1964, 210); Віта одвела очі і невиразно промовила: — У Івана Лук’яновича великі неприємності (Грим., Подробиці.., 1956, 169); З хати невиразно чути було ревне тужіння, наче по мертвому (Головко, II, 1957, 319).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 260.