НЕВИ́ЛИНЯЛИЙ, а, е. Який не втратив свіжості, яскравості первісного кольору. Чоловіки доношували здебільшого військовий одяг, на плечах — невилинялі плями від погонів, на грудях — від орденів (Ю. Янов., Мир, 1956, 46); Поменшала [мати], зісохлася, ще дужче змарніла. Тільки чорні брови — невилинялі, майже дівочі! — нагадують про колишню вроду (Гончар, II, 1959, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 258.