НЕВДЯ́ЧНИЙ, а, е.

1. Який не відчуває і не виявляє вдячності. Той мені невдячний, котрого кохаю (Чуб., V, 1874, 321); — Кажуть про нас, дорогі мому [моєму] серцю брати, що ви невдячні і неретельні; взяти гроші знаєте, а віддати і не мислите (Мак., Вибр., 1956, 229); — А чому ж ми, діти, стаємо такими невдячними до матерів за їх безсонні ночі, за важку тривогу материнства, за все, все, що вони вкладають у своїх дітей? (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 9).

2. Який не виправдовує затрачених на нього зусиль, покладених надій і т. ін. Взагалі це дуже клопітна і невдячна справа — давати лікарські поради боягузам (Донч., VI, 1957, 78); Невдячним.. було це заняття, тяжко було читати, але він читав (Гончар, Людина… 1960, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 254.