НЕБІ́ЖКА, и, ж.

1. Дочка брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних); племінниця. — Настя.., як рідну, любила свою хрещеницю небіжку Галю (Мирний, ІV, 1955, 95);

2. Жін. до небі́жчик. Як упився [Гриць], то забува зовсім, що жонатий; все мав себе за вдівця та й згадував першу небіжку (Март., Тв., 1954, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 248.