Про УКРЛІТ.ORG

небокрай

НЕБОКРА́Й, ю, ч.

1. Частина неба над лінією горизонту; обрій. За темним лісом червоною загравою спалахнув небокрай (Ткач, Крута хвиля, 1956, 63); Уже сонце до небокраю хилиться (С. Ол., З книги життя, 1968, 101).

2. поет. Те саме, що не́бо 1. Гірські вершини білі Підводяться й черкають небокрай (Мур., Повість.., 1948, 45); Зоря зійшла на небокраї, сіяє тихо з висоти… (Гонч., Вибр., 1959, 356); Сонце пливло по небокраю, ховаючись за непривітні, сірі хмари (Хижняк, Тамара, 1959, 26); * Образно. Микола їде на Алтай, Як член одної з експедицій, Що розширяють небокрай, Неначе перелітні птиці (Рильський, Поеми, 1957, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 250.

вгору