НЕБОЖА́, а́ти, с.

1. Зменш.-пестл. до не́бі́ж і небо́га. Грицько так і покинув своїх [дітей] на ніч у сестри, бо другого дня треба було їхати рано, то тітка й зоставила в себе небожат (Гр., II, 1963, 406); В Яготині Шевченко зробив.. оригінальні портрети В. Рєпніної, дітей — небожат княжни (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 125).

2. тільки мн., пестл. Звертання старшого до молодших. Веселі небожата!.. Я байку розкажу — послухайте, хлоп’ята! (Бор., Тв., 1957, 129); Для вас, небожата, відси така наука: ніколи не підіймай на сміх бідного чоловіка (Фр., IV, 1950, 66).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 249.