НЕ́БО, а, с.
1. Видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола. Уже зірниця На небі ясно зайнялась (Шевч., II, 1953, 310); Високо-високо на темному небі сіяла велика ясна зоря (Л. Укр., III, 1952, 731); В провулках, поміж тинами, клубочилася темрява, але небо було світле і зоряне (Тют., Вир, 1964, 8); * У порівн. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (Н.-Лев., II, 1956, 264).
◊ Ви́сі́ти між не́бом і земле́ю див. ви́сі́ти; Зво́дити (звести́, зніма́ти і т. ін.) очі до не́ба — спрямовувати свій погляд уверх. Вона знов зняла очі до неба, проказуючи молитву (Коцюб., І, 1955, 279); Зірки́ з не́ба хапа́ти (зніма́ти, здійма́ти, дістава́ти і т. ін.) див. зі́рка; Ма́нна з не́ба див. ма́нна; На сьо́мому не́бі [перебува́ти, бу́ти і т. ін.] — хто-небудь дуже задоволений, безмежно щасливий. По всьому видно було, що він зараз перебував на сьомому небі (Речм., Весн. грози, 1961, 156); — Приїхав додому, місця не знаходжу, мама, правда, радіє, щаслива, на сьомому небі..! (Гончар, Тронка, 1963, 72); [На́че (мов, як і т. ін.)] з не́ба впа́сти (звали́тися): а) несподівано, раптово з’явитися. [Любов:] Звідки се ви, Сергію Петровичу, наче з неба впали! (Л. Укр., II, 1951, 72); — Даньку! Звідки ж ти? — з радісним переляком у голосі вигукнула вона, вражена його несподіваною появою. — З неба звалився, пожартував Данько і, сплигнувши з коня, наблизився до дівчини (Гончар, II, 1959, 88); б) легко дістатися кому-небудь. — У вас світла хата? — Світла, світла, — втрутилася Вінцусиха, — їм нова хата як з неба впала (Мур., Бук. повість, 1959, 44); в) хто-небудь не може зрозуміти, осмислити чого-небудь. [Горлов:] Ти що, з неба впав? Командир танкового корпусу хто у нас? Балда, дурень. Тому його й побили (Корн., II, 1955, 64); Не́бо копти́ти див. копти́ти; (Не́бу, не́бові, на не́бі) жа́рко бу́де (ста́не, ста́ло і т. ін.) див. жа́рко; Під відкри́тим (одкри́тим, го́лим і т. ін.) не́бом див. відкри́тий, го́лий; Попа́сти па́льцем у не́бо — зробити або сказати що-небудь невлад, помилитися у поясненні чи визначенні чогось. [Любов:] От уже попали, вибачайте, пальцем у небо! (Л. Укр., II, 1951, 17); Коваль слухав уважний і врешті, саме як дійшла [Катря] до того, що Дорошенко про заробітчан казав, крекнув і перепинив мову. — Еге ж, якраз попав пальцем у небо! — аж сплюнув Юхим (Головко, II, 1957, 201); Про́сто не́ба див. про́сто; Хай (хоч) камі́ння з не́ба [па́дає] — за будь-яких обставин; що б там не було. Хай каміння з неба, а на весняного Миколи треба бути там [у Каховці]! (Гончар, Таврія, 1952, 5); Весна була несприятлива, капризна, посушлива і викликала тривогу.. Тоді Макар Онисимович [Посмітний] спокійно сказав: — Хай каміння з неба падає, а в колгоспі врожай буде! (Вишня, II, 1956, 16); Як (мов, немо́в і т. ін.) грім з [я́сно́го] не́ба див. грім; Як ма́нни з не́ба чека́ти (жда́ти, бажа́ти і т. ін.) див. ма́нна.
2. За релігійними уявленнями — місце перебування богів, ангелів, святих; потойбічний світ, рай. — Не покину тебе ніколи і другої не свататиму.. — Забожись, заприсягнись перед небом, — сказала Лукина (Н.-Лев., III, 1956, 338); [Єпископ:] Не треба плакати, хоч би померла дитина ваша, — їй велике щастя на небі приготоване (Л. Укр., II, 1951, 226); — Коли навіть пан бог з святого неба не хоче зглянутись над мужиком, то ні від кого рятунку не жди (Стельмах, І, 1962, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 249.