НЕБА́ЖАНИЙ, а, е. Якого не бажають; не відповідний чиїм-небудь бажанням, інтересам і т. ін. — Як Анна Михайлівна, дітки? — заговорила до Гордійчука Євгенія Калістратівна, намагаючись затерти небажану розмову (Вас., І, 1959, 380); — Збираєшся, Всеволоде? — запитав [Осмомисл] аж з ганку, аби швидше почати розмову, аби зашкодити небажаному наміру (Міщ., Сіверяни, 1961, 148); // Неприємний, недобрий. [Тарасов:] Зважте на помилки, які можуть трапитись у повітрі під час виконання цих завдань і призвести до небажаних наслідків (Мик., І, 1957, 499).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 246.