НАЇ́ЗНИК, а, ч.
1. Той, хто їде верхи на коні. Відбирав я тоді від наїзника Лебедя [коня] і вів його у партизанську стайню (Збан., Крил. гонець, 1953, 9); Лоша необхідно підкорити волі людини, виробити в ньому слухняність, яка має виявлятися в готовності виконувати всі вимоги наїзника (Конярство, 1957, 111).
2. Цирковий артист, який виконує різноманітні вправи на коні. Матрос Шурка з Молдаванки був неабиякий їздець: змалку він навіть мріяв стати наїзником у цирку (Смолич, V, 1959, 790).
3. Фахівець, який тренує рисистих коней на іподромах, кінних заводах і т. ін. [Степан:] Чорт мій знамениту на весь Союз Стрілу обставив на цілих дві з чвертю секунди. Тоді мою особу з кращим наїзником московського іподрому в усіх газетах помістили (Корн., II, 1955, 87).
4. заст. Вершник, який здійснює збройний напад; нападник. Громада приняла його в свої члени, живила його і зодягала за чергою, загально люблячи і поважаючи його за рани, понесені в війні з наїзником (Фр., VI, 1951, 53); — Руське плем’я не терпить чужого наїзника і проганяє його при першій нагоді (Оп., Іду.., 1958, 565).
5. Те саме, що їзде́ць3. Майже нічого не дають як запилювачі і численні мухи, а також такі комахи, як горіхотворки, трачі, наїзники (Бджоли, 1955, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 96.