НА́ЇДОК, дку, ч.

1. перев. мн. Все те, що їдять, що вживають для харчування; їжа. В пічурках майнули пляшки, бутлі й повні всяких наїдків тарілки, прикриті рушником (Н.-Лев., III, 1956, 370); — Немає на світі кращого наїдку, як вареники! — каже він (Мирний, IV, 1955, 365); На столах все, що хоч: різні наїдки, шампан, пиво, води (Гончар, І, 1954, 492); Господиня накрила стіл убрусом і почала ставити наїдки на стіл (Бурл., М. Гонта, 1959, 262).

2. розм. Ситість, пасищення. [Зінько:] Становий звелів дати мені аж два стакани, [чаю]: таке солодке та гаряче, тільки що наїдку ніякого (Крон., II, 1958, 210).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 94.