НАШІ́ПТУВАТИ, ую, уєш, недок., НАШЕПТА́ТИ, шепчу́, ше́пчеш, док., перех. і неперех.

1. Пошепки говорити, розповідати щось. Знов шайтан нашіптує їй грішні думки, каламутить спокій (Коцюб., І, 1955, 288); Він мені почав нашіптувати, що ніби пролазив учора на самий берег Дніпра (Сміл., Сашко, 1957, 190); Своїм пестливим голосом нашепче [мати] дитині про любов до всього живого (Мирний, І, 1949, 181); Коли б міг, обняв би руками цю заквітчану землю і нашептав би їй безліч любовних слів (Бабляк, Літопис.., 1961, 16); * Образно. А вітер кохання нашіптує травам, Бентежність вкладає у душу мою (Забашта, Вибр., 1958, 151).

2. Таємно наговорювати. Він часто і густо тихенько нашіптував учителям на вухо, що школярі іноді затівали зробити (Мирний, І, 1954, 153); [Назар:] Я нашіптувати не буду, я все в очі скажу (Зар., Антеї, 1961, 41); — Здогадувався, що неспроста запрошували, — відповів похмуро Макар, вставши з-за столу і прямуючи до умивальника. — Вже, мабуть, зоотехнік щось нашептав… (Добр., Тече річка.., 1961, 56).

3. заст. Проказувати заклинання; чаклувати. Параска бреше, що я коло криниці набираю землі, нашіптую та роблю чари (Н.-Лев., II, 1956, 17); От як коржик спікся, вона й дала його з’їсти Олені за три рази, запиваючи.. водою, що нашептала бабуся (Кв.-Осн., II, 1956, 198); [Гапка:] Вона [баба-шептуха] від усього помагає — ..і від уроків, і переполох виллє, і соняшниці заварить, і нашепче, і злиже (Сам., ІІ,1958, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 240.