НАЧІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАЧЕПИ́ТИ, чеплю́, че́пиш; мн. наче́плять; (тільки велику кількість) НАЧІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех.

1. Чіпляючи, навішувати на що-небудь; прикріплювати до чогось і т. ін. Кармелюк тільки ласкаво посміхнувся в русяві вуса і вже начіплював до журавля друге відро (Кучер, Пов. і опов., 1949, 56); * Образно. Ніч випала зоряна, вітер звечора хмари розкидав: котру пір’ям по небу пустив, котру.. начепив на соснові шпилі (Мур., Бук. повість, 1959, 201).

2. розм. Надягати на себе що-небудь. — Лягай, мабуть, Христе, спати. А я начеплю спідницю та стану коло печі, — жартував Свирид (Мирний, І, 1954, 243); — Я розхвилювалася.. Досі ноги трусяться. Зайшла до квартири. Переодяглась, начепила капелюха. Пішла (Ю. Янов., І, 1954, 189); // розм. Чіпляючи, закріплюючи, привішувати, накладати, приколювати і т. ін. Настя знов ускочила в залу й муштрувалась перед дзеркалом: притулювала до лиця накуплені стрічки, начіплювала їх на голову (Н.-Лев., III, 1956, 215); Каже він [Будяк] Троянді так: — Нащо це ти колючок начіпляла? (Гл., Вибр., 1951, 161); Чорна коса.. не вміщалась під очіпком, і здавалося, що то дитяча невміла рука, жартуючи, начіпляла грубі прикраси (Вас., І, 1959, 300); Вона начепила на шию своє багатство — рясне намисто з золотих дукачів (Коцюб., І, 1955, 290); Він посадив коло себе онука з букварем, начепив на носа окуляри (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 237.