НАХОПЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., НАХОПИ́ТИСЯ, хоплю́ся, хо́пишся; мн. нахо́пляться; док., розм. 1. Наставати, наближатися (в часі). День уже нахопляється, треба на панщину йти (Вовчок, І, 1955, 67); — Увечері отак вийшли з вагона. Дощ періщить, ніч от-от нахопиться, а ми стоїмо під якоюсь повіткою (М. Ол., Чуєш.., 1959, 9); // Приходити, прибувати своєчасно, тоді, коли потрібно. Галя сумувала… На той саме час нахопився Чіпка (Мирний, І, 1949, 350); На той час нахопився заступник голови (Мушк., Серце.., 1962, 59).

2, Рухаючись, несподівано натрапляти на кого-, що-небудь, зустрічатися з ким-, чим-небудь. Еней як відсіль відступився І далі трохи одійшов, То на другеє нахопився, Жіночу муку тут найшов (Котл., І, 1952, 139); Раз, як ховався він [чорт] по закамарках, нахопився на його якийсь чоловік, трохи з ніг не звалив (Стор., І, 1957, 52); Згодом приповз Роман з іншого боку. Нахопився на Роздольського, зіткнулися голови докупи (Ле, Мої листи, 1945, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 230.