НАСІ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до насі́кти. Молодь всього світу перейшла Поле жнив, широке поле бою. Де зотліла бронзова стріла. Гострий спис, насічений хрестами (Воронько, Три покоління, 1950, 85); Обличчя бійців, блискучі, вмиті, насічені дощами, здавалось, були весь час злегка осяяні звідкись невидимим сонцем (Гончар, III, 1959, 307).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 189.