НАСІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАСІ́КТИ, ічу́, іче́ш, док., перех.

1. Покривати поверхню чого-небудь рядами нарізів, зазублин, насічок і т. ін. Роблячи сокири або насікаючи серпи, оповідав [батько].. сусідам про сей пам’ятний празник (Фр., XVI, 1955, 240); Дід Сербиченко.. сів з оскардом насікати камінь до млина (Ю. Янов., Мир, 1956, 230).

2. Нарубувати певну кількість чого-небудь. Катря по вечері наносить води, насіче дров… (Кач., II, 1958, 126).

3. тільки док., розм. Дуже побити, пошмагати. Обличчя в нього червоне, пашить вогнем; так насічуть його вітер і сніг (Трубл., І, 1955, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 187.