НАСТИ́РЛИВО. Присл. до насти́рливий. — Петрик, Петрик! — тихо, але настирливо казав Клим, — ось підожди, я щось тебе запитаю (Вас., І, 1959, 98); Настирливо кричав десь зовсім недалеко деркач (Сміл., Сашко, 1954, 154); Мрії ворушились серед мертвої тиші завзятущо, настирливо, навратливо (Н.-Лев., IV, 1956. 256); Біля самісіньких дверей канцелярії три жінки настирливо домагалися, щоб їх пустили до голови артілі (Епік, Тв., 1958, 273).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 200.