НАСТАВА́ТИ, стає́, недок., НАСТА́ТИ, ста́не, док.

1. Надходити, наближатися, розпочинатися (про час, пору і т. ін.). Мина сьомий місяць, осьмий. Уже й дев’ятий настає (Шевч., II, 1953, 81); Наставали страшні часи, яких навряд чи знала дотепер ця земля (Вільде, Сестри.., 1958, 120); Так минулася осінь, настала зима (Мирний, І, 1954, 76); Настав день, коли вперше відчинились двері нової школи (Жур., Вечір.., 1958, 282); // Ставати стійким, незмінним (про погоду і т. ін.). Якщо настає ясна погода, комарі, мошки в’ються високо в повітрі (Наука.., 7, 1956, 24); В Зеленому Гаю тільки за день до мого приїзду настала погода, а то все йшли дощі (Л. Укр., V, 1956, 415).

2. перен. Замінюючи один стан іншим, поширюватися. Тонесенька смужка світла зникає, настає повна тьма (Л. Укр., II, 1951, 186); Хмельницький підносить булаву вгору. Настає тиша (Кори., І, 1955, 215); Після денної спеки настала вечірня прохолода (Мирний, І, 1954, 68).

3. діал. З’являтися, ставати (про людей). — Який тепер поганий нарід настає на світі (Март., Тв., 1954, 141); Що день, то більше в Єрусалимі теслів настає, і з Сірії насунули, мов хмара (Л. Укр., І, 1951, 442); В той час в Акермані настав становий, родом з Київщини (Н.-Лев., II, 1956, 251); Арендар [орендар] старий Умер, настав якийсь новий, Та хитрий з біса (Фр., X, 1954,’289).

4. на чому — що, діал. Наполягати. Інші наставали на те, щоб Ворони перемогли себе і не спали вночі (Фр., IV, 1950, 109); Я.. не мав охоти остатись, одначе він наставав на своїм (Коб., III, 1956, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 196.