НАСПІВА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., НАСПІ́ТИ, і́ю, і́єш і діал. НАСПІ́НУТИ, ну, неш, док.
1. неперех. Ставати спілим, достиглим (про плоди, злаки і т. ін.). Полуниці вже наспіли (Сл. Гр.); Оце наспінуть полуниці. Насуне миру — повен ліс… За тим наспінуть — терен, груші (Манж., Тв., 1955, 123).
2. неперех. Надходити, наближатися, розпочинатися, наступати (про час, пору і т. ін.). Ганна брала лопату й копала годину чи дві, доки наспівав час бігти до телят (Ю. Янов., Мир, 1956, 33); Була весна, і саме наспіли релігійні свята (Донч., VI, 1957, 610).
3. неперех., розм. Приходити, прибувати куди-небудь, з’являтися десь (перев. своєчасно, в потрібний момент). З першими водами стали наспівати у Київ дружини всуміш із човнами купців (Оп., Іду.., 1958, 366); Тяжка й незабутня була це хвилина, коли до них наспіла вістка, що їх син вже одружився (Коб., II, 1956, 266); Секретар партколективу будівництва наспів на цей час до гурту й почув останню фразу (Ле, Міжгір’я, 1953, 386).
4. перех. Те саме, що доганя́ти. Один Барило брово йшов, і втома його не брала; неначе кішка, здиравсь він на дерева і оглядав, чи не наспіва погоня (Стор., І, 1957, 389).
НАСПІВА́ТИ2 див. наспі́вувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 195 - 196.