Про УКРЛІТ.ORG

наслідник

НАСЛІ́ДНИК, а, ч., розм.

1. Особа, яка одержала спадщину або має право на одержання її. Він.. знав також, що се його єдиний син, наслідник його маєтку (Фр., V, 1951, 280); Хотілось би наслідника, хазяїна у двір, бо дівчата, відомо, чужа користь (Збан., Малин. дзвін, 1958, 90).

Наслі́дник престо́лу — син монарха чи інші особа, до якої повинна перейти влада в монархічній державі. Вона [поема "Катерина"] була присвячена В.А. Жуковському, відомій і високопоставленій особі, вихователю наслідника престолу, людині, близькій до царського двору (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 42).

2. перен. Продовжувач чиєї-небудь діяльності; наступник. — Іван Франко поставив мене малим наслідником своїм (Стеф., II, 1953, ЗО).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 191.

вгору