НАСЛІ́ДНИЙ, а, е. Який став наслідником престолу. У березні 1848 р. в Берліні відбувалися грізні демонстрації. Наслідний принц Вільгельм віддав наказ стріляти в народні збори (Нова іст., 1956, 151); // Який передається в спадщину. [Інгігерда:] Ярослав Відняв у тебе Новгород! Відняв Уділ наслідний родичів моїх! (Коч., Я. Мудрий, 1946, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 191.