НАСЛУ́ХАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. Довідатися з розповідей, чуток про що-небудь; прочути.

2. Багато почути, довідатися. * Образно. Повноводий Славуто! Немало наслухав І немало зазнав на віку (Перв., І, 1958, 210).

НАСЛУХА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко НАСЛУ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. неперех. Напружуючи слух, старатися почути що-небудь; прислухатися. Розкрив [Семен] широко заспані очі, наслухає: ..це парубки співають! (Март., Тв., 1954, 100); Він довго лежав з відкритими очима, наслухав, як десь далеко на лугу радісно виграє Петрів баян… (Грим., Син.., 1950, 23); Ходить [Підпара] страшний, високий, волочить тінь за собою.. і все наслухує (Коцюб., II, 1955, 68); Хворий підвів голову, наслухував хвилину (Ірчан, II, 1958, 177).

2. перех. Те саме, що слуха́ти. В вишневім саду Ночувала, різних пташок Наслухала (Нар. лірика, 1956, 312); Любили наслухати Молодші про одважних гайдамак (Рильський, II, 1957, ЗО); // Слухати, прислухатися потайки; підслухувати. Розмову десь-то наслухала крізь вікно (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 192.