НАРІ́ЖНИК, а, ч.

1. На дахові — верхня частина крокви, де з’єднуються під кутом два бруси.

2. діал. Ріг (будинку). Мусила [Целя] спочити, і мимоволі очі її зупинилися на афішах, якими обліплений був наріжник камениці (Фр., II, 1950, 310).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 171.