НА́РІВНО, присл.

1. На рівні частини, в однаковій кількості; порівну. Умовились [звірі] гуртом робити Облаву потайну, І хто добуде що — все нарівно ділити (Гл., Вибр., 1951, 110); Вона нагнулася й повну жменю вирвала рослих стебел льону. Розділила нарівно в обидві руки (Ле, Мої листи, 1945, 24).

2. Так само, однаково. Про любов і розлуку нарівно Просить серце солдата в бою (Мал., Чотири літа, 1946, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 171.