НАРЯ́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наряди́ти¹. Невисокого росту, круглолиця, чорнява, наряджена у чорне оксамитне плаття.., вона, наче лілія серед пучка квіток, виділялася серед своїх товаришок (Мирний, III, 1954, 272); // у знач. прикм. Одна [жінка] схожа була на наряджену ляльку: така була нагладжена, крохмально-пишна, у ясних, таких невідповідних до віку, ситцевих спідницях (Вільде, Сестри.., 1958, 361); // наря́джено, безос. присудк, сл. — Хіба ти голодна або холодна? Он як тебе наряджено (Мирний, IV, 1955, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 180.